Про хліб

Про хліб. З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Коли він зникав, неодмінно приходило лихо.З давних-давен дітей привчали берегти хліб. З дитинства засвоювалося ставлення до хліба як до чогось найсвятішого. Хліб не можна було не доїдати (крихти обережно зсипали в долоню та з’їдали), кидати, ставитися до нього без поваги. Хліб був мірилом життя. Його відсутність означала голод і смерть для всієї родини.Гостей завжди зустрічали хлібом-сіллю. Короваєм благословляли молодят. Без хліба не можна було вирушати в довгу путь. Народжувалася дитина чи зводили новий будинок — завжди пригощали свіжим хлібом. Приймаючи, хліб треба було поцілувати, виказуючи цим глибоку пошану до господарів.Пошана до хліба передавалася з покоління в покоління.У кожній сільській хаті була така традиція: як тільки родина заселяла нове житло, вона переносила зі старого стіл і діжку для тіста. Усе можна було позичити чи взяти на тимчасове користування у сусідів, а от діжу ніколи не виносили з хати. Вона вважалась святою, бо в ній народжувався хліб.Діжка — це родинний оберіг, її не годилося використовувати для якихось інших цілей, окрім свого призначення. Тільки коли розплітали молоду на весіллі, її садовили на діжу Відтепер молода господиня мала забезпечувати майбутню родину печеним хлібом.Нині мало хто з молодих вміє випікати хліб, призабувається це давне ремесло. Але, може, все ж повернеться воно до нас. Зачинок робили раз на тиждень. За давнім звичаєм у цей час, якими б це були родинні стосунки, вони мають налагодитися — ні прокльонів тобі, ні сварок. Інакше хліб не вдасться.Руками легко випліскувати круглу, наче сонце, хлібину, клали її на рушник. А потім на ясенову лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном, і лише тоді на нього переносили хлібину. Ловко шугали в гарячу утробу печі лопату, потім другу, третю… Виходити з хати під час випікання хліба не можна було, рипати дверима — теж, бо хліб зглевкотіє.А яке чудове дійство — витягання хліба з печі. Витягнуть його з печі, зважать у руці: якщо важкуватий — ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться дужим передзвоном, починають виймати рум’яні хлібини. Кожен буханець треба обов’язково видмухати, одшкребти нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, рум’яні.Хліб на столі. Зайшовши до хати, зрадіймо йому, віддаймо шану тим, хто зростив його, зібрав і змолов у семи млинах мучицю; рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці. Хай завжди він буде в хаті, лежатиме прикрашений вишитим рушником, свіжий і святий, і найпершою молитвою нашою буде хвала хлібові, прохання, щоб він був завжди на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб, то і черствіють душі.