Сочинения по украинскому языку (6 класс)
“Ой, яка чудова українська мова!”
“Ой, яка чудова українська мова!”. “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”, — писав Тарас Григорович Шевченко. Цей геніальний поет якнайкраще розумів значення мови для повноцінного існування народу.Українська мова дуже мелодійна* Слухаючи, як говорять носії нашої мови, упевнюєшся, що пісенна основа в ній має величезне значення . В одному оповіданні я прочитав про цікавий епізод, який стався з іноземцем-мандрівником. Прибувши в Україну і вперше почувши українську мову, іноземець запитав у свого супутника: “Пр
Київ — серце Батьківщини
Київ — серце Батьківщини. Коли вперше приїздиш до Києва, тебе охоплює дивне по-чуття. Ніби все це ти вже бачив, уже пив це солодке п’янке повітря, напоєне пахощами каштанових свічечок. Це почуття синовнє — чисте і радісне. А ще це радість упізнавання.Київ є колискою східного слов’янства. З цього міста беруть початок державність, православність, всесвітня слава нашої культури. Бути в Києві означає бути в центрі подій європейського масштабу.Кияни — особливі люди. Вони досить заклопотані, але дуже приязні. Справжн
Українська святиня — Запорізька Січ
Українська святиня — Запорізька Січ. Запорозька Січ — це святиня українського народу. Кажучи “Запорозька Січ”, ми маємо на увазі найкраще з того, що подарувала нам історія. Безмежною була й залишається любов українців до козацтва. Незчисленні пісні, думи, легенди складено про запорозьких козаків, де славетні лицарі України постають як вільні, талановиті, сповнені почуття власної гідності чоловіки. Які б тяжкі часи не переживала держава, народ завжди вірив у відродження Запорозької Січі, а при першій нагоді хо
Рідна мова — неоціненний скарб
Рідна мова — неоціненний скарб. Кожний народ має свою мову. У ній відбито його звичаї, побут, його національний менталітет. Мова — це колективна пам’ять народу, у ній відображена його історія. Письменники та поети вдосконалюють рідну мову, створюють літературу, яка підвищує духовний рівень народу, його духовну могутність.Над удосконаленням української мови працювало багато талановитих майстрів слова. Це й Котляревський, і Тарас Шевченко, і Леся Українка, і Олесь Гончар, а раніше — національні гомери-кобзарі, як
Мій дім
Мій дім. Дім, у якому мешкає моя сім’я, багатоповерховий. Кілька сотень людей живуть у ньому. Увечері, коли на вулиці зимно і мерехтять жовтаві очиці ліхтарів, я сідаю біля вікна і починаю мріяти. Я уявляю собі, що наша багатоповерхівка вже не будинок, а величезний корабель, який пливе крізь море білої зими, мов той криголам. Так багато людей у будинку, такі вони мають різні почуття та бажання! Але ж пливе будинок-корабель, і всі ми на ньому пасажири.На справжньому кораблі мають бути чистота і порядок. У нашому
Дитинство мого дідуся
Дитинство мого дідуся. Часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними. Ось, наприклад, мій дідусь. Нині це кремезний сивий чоловік із важкими загрубілими руками, якого я дуже люблю. Та колись це був худенький світлоголовий хлопчик, який рисами свого характеру нагадував мене нинішнього.Мій дідусь народився в останній рік Великої Вітчизняної війни. Дуже важкі то були часи. Війна вже майже рік гуркотіла в Західній Європі, але в центрі України жити було ще дуже й дуже непросто. У місті, де мешкав дідусь зі своїми м
Українська хата
… Тії хатиночки у гаїНад чистим ставом край села …Українська хата. Так побачив українську хату співець душі народної — Великий Кобзар.Традиційне житло українців, мов крізь збільшувальне скло, демонструє одвічні риси національного характеру — хазяйновитість, неабиякий художній смак, потяг до самовираження. Хату будували з тих матеріалів, які були завжди під рукою, — глини, соломи, адже дерево в більшості регіонів України не є розповсюдженим будівельним матеріалом, Укривали хату теж соломою. Характерний білий кол
Що таке ввічливість?
“Добридень, як ся маєте?” — “Здрастуйте! Дуже добре, дякую”,, Простий обмін привітаннями відбувся, а як багато інформації почерпнули з нього співрозмовники! І не тільки інформації: ще вони обмінялися позитивними емоціями, добрим гумором, немовби приємними святковими подарунками. Це були ніякі не чарівники, а просто двоє ввічливих людей.Що таке ввічливість?Вона є одним з талантів, які прикрашають життя людини. Нерідко ми помічаємо, що ввічливому деякі справи вдаються набагато легше, ніж грубому. Це справедливо.
“Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла сподівайся”
“Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла сподівайся”. З дитинства кожного з нас учать добру. Здається, уся увага дорослих привернена до цього. Але чомусь на Землі частіше зустрічаються люди саме недобрі. Годі відшукати в цьому сенс.Чи можна.завжди й усюди робити добро? Можна спробувати, але для цього треба докласти значних зусиль. Проте може виявитися, що добро, яке ти творив протягом років, не всіх чомусь влаштовує. Ось і думай: як то його робити, це добро?Взагалі, добром вважається те, від чого ніхто не страж
Ціна хліба
Ціна хліба. Заплющ на хвилину очі й уяви собі не таке вже далеке минуле. І на згадку прийдуть страшні образи: тридцять третій рік, голодомор, смерть.Урожай того року був щедрий, і селяни сподівалися на добру зиму й непогану сівбу. Але з далекої Москви прийшов наказ: забрати врожай до зернини. І кати зі сталінської охранки, мов ті круки, налетіли в Україну. Почалися чорні страшні дні. Разом із північним вітром віяла смерть.Втрата запасів зерна для селянина — справжня трагедія. В Україні існувала традиція: тому,
“Ти завжди відповідальний за тих, кого приручив”
“Ти завжди відповідальний за тих, кого приручив”. Тварин ми за звичкою називаємо братами нашими меншими. Ми ставимось до них дещо зверхньо: говорити вони не вміють, і розуму, здається, їм Бог недоважив. Як же ми помиляємося! Тварин ми приручили дуже давно, і не помічаємо, якими сумними очима вони інколи дивляться на нас.Домашніх тварин дуже багато. У містах їм відведено переважно декоративну роль. Але ж це неправильно: тварина, предки якої мешкали в лісі, вільно полювали, стає чимось на зразок красивої картинки
У краєзнавчому музеї
У краєзнавчому музеї. Краєзнавчий музей — місце дуже затишне. Тихо й прохолодно в його великих залах. Минуле готове зустрітися із сьогоденням, щоб разом приготуватися до майбуття.У нашому обласному краєзнавчому музеї більше десяти залів. Тут широко представлені всі сфери життя України та конкретно нашого регіону з доісторичних часів і до сьогодні. Особливу увагу найчастіше викликає зал козацької слави, експозицію якого було нещодавно оновлено й доповнено. Лише раз побувавши у цьому залі, повертаєшся до нього ще
Рідна школа — другий дім
Рідна школа — другий дім. Наша школа нова, світла, красива. Її було нещодавно відремонтовано завдяки допомозі спонсорів. Змінилися й почуття школярів. Дуже приємно бачити свою рідну школу оновленою, чути веселий гамір першокласників.Школу я дуже люблю. Це місце, де я здобуваю нові знання, які знадобляться мені в житті. Шкільні дисципліни підібрані таким чином, аби людина по закінченні школи могла продовжувати навчання або ж працювати. По-різному мої товариші ставляться до навчання, та я впевнений, що більшість
Вчителька української мови
Вчителька української мови. Оксана Петрівна — наша вчителька української мови — взірець людини, відданої справі народної освіти. Вона ще молода — декілька років тому закінчила інститут. Одягається вона просто, скромно та акуратно, косметикою не зловживає» Завжди весела, але коли вона на нас сердиться, стає серйозною. Очі в неї сині, волосся жовте, як спілий пшеничний колос. Зріст має середній. Її голос чіткий, дзвінкий та співчутливий. На руці в неї — годинник із браслетом. На шиї — православний хрестик. Весь о
Чарівний ліс
Чарівний ліс. Улітку я завітав до дідуся, який живе в селі на Київщині.Дідова хата розташована на кінці села, біля самого лісу. Навіть на городі росте декілька невеличких смерек.Дід заборонив мені ходити в ліс без дорослих, але якась невідома сила тягнула мене туди. Мені дуже подобалась невеличка галявина, де росли берези та вільхи. Сідав під високим дубом та слухав пташині співи. Мої улюблені дерева — це берези. Я можу милуватися хоч цілий день на їх білі стовбури та гілляки. Білі дерева та зелене листя — це н